На зболеному, зраненому тілі
Живого місця вже не залишилось.
А усміхаюсь – я ж бо на весіллі,
Яке мені, мабуть-таки, наснилось.
Скидаюся – і бачу твої очі
В його очах. Я бачу твої руки,
А то – його. Я жить із ним не хочу.
Тебе немає. То навіщо муки?
Бо він – твій син. Тому все – дуже просто:
Для тебе я – майбутня майже „доня”.
А на душі – байдужість, мов короста.
Й на моїх плечах – не твоя долоня...
~2003.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984589
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2023
автор: Анно Доміні