Я із себе вже не випишу ніколи
всього тьмяного, – темнішого з тіней,
не намалюю більше словом жодні кола,
і не дістану із полиць думок свіжих ідей.
Не напишу вже більш чогось нового,
торкнувся вічного повтору в душі дзвін.
Я, здається, загубився, де нема нічого,
коли пірнув зненацька за собою навздогін.
Я лиш тут, – стою тьмяний посеред миті,
і навіть не шукаю куди б його піти,
але попереду, ще мною не прожиті,
розкинулись скляні безодні і світи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984829
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2023
автор: Андрій Лагута