[i]Приречена БУТИ не боїться самотини...[/i]
Коли поманиш тихо вдалечінь,
А я лишуся, віддана прибою,
Ти будеш кликать знов і знову тінь,
А я вросту в піщане дно собою,
І блискіт моря стане чути сни...
Прозорі ноти кинуться угору.
Там буде знову два окремих МИ
І тільки небо,.. кинуте мінору.
А тихий поклик буде шити сніг -
Весна чи літо, холод зАвжди в моді.
Торкнуться води втоми наших ніг.
Є світ і ми - не перші і не соті...
А час піде і зі́рве всі мости.
Побачу ве́сни, доти ж - тихі зими.
Ти знов поодаль, знаєш місце гри,
А я у морі, чищу сяйвом зливи...
30.05.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985173
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2023
автор: Сара Ґоллард