ВЖЕ П’ЯТДЕСЯТ

ВЖЕ  П’ЯТДЕСЯТ

Вже  п’ятдесят…  А  може  це  лиш  тільки?
Й  звідкіль  взяли́ся  всі  ці  п’ятдесят?
Не  знаю  я  Госпо́дь  відміряв  скільки,
Та  знаю  точно,  що  роки́  летять.

Вже  п’ятдесят  наспівано  мелодій,
Вже  п’ятдесят  написано  поем…
Куди  ж  веде  невидимий  добро́дій?
Веде  й  веде  мене  він  день  за  днем.

Вже  п’ятдесят  тих  зіграних  акордів,
Які  звучали  різно  й  в  унісон,
Але  ж  життя  –  не  побиття  рекордів,
Й  ці  п’ятдесят  –  це  дійсність,  а  не  сон.

Вже  п’ятдесят  сонет  я  написала,
В  яких  звучить  і  радість,  й  біль,  і  сум,
І  п’ятдесят  пісень  я  заспівала,
Ще  й  п’ятдесят  моїх  життєвих  дум.

Вже  п’ятдесят…  Та  вже  й  дітей  зростила,
Немов  птахів,  пустила  їх  в  політ,
В  життя  щасливе  двері  відчинила…
За  перші  п’ятдесят  життєвий  звіт.

Вже  п’ятдесят  вершин,  падінь  і  злетів,
І  п’ятдесят  мої́х  життєвих  струн,
Не  маю  від  життя  свого́  секретів,
Що  да́ло  п’ятдесят  життєвих  рун.

Вже  п’ятдесят  перлин  вплела́  у  ко́си,
І  стрічок  п’ятдесят  туди  вплело́сь,
Їх  срібло  прикраша,  неначе  ро́си,
Й  бажання  не  одне  уже  сплело́сь.

Вже  п’ятдесят  незвичних  намистинок
В  життєвому  намисті  назавжди́,
Вже  п’ятдесятий  у  житті  ужинок,
І  нива,  де  видніються  сліди.

Вже  п’ятдесят…  Та  це  лиш  пів  століття,
Рокі́в  мої́х  чудовий  диводзвін,
Який  несеться  десь  у  верховіття,
Ще  й  заставля  задуматися  він.

Вже  п’ятдесят  томі́в  мого́  будення
Покладено  у  скриню  до  скарбів,
На  все  Господнє  є  благословення.
Почесне  місце  п’ятдесятий  вздрів.

Вже  п’ятдесят  троянд  мої́х  розквітло,
Вже  п’ятдесят  кущів  в  мої́м  саду́,
На  них  лило́сь  завжди́  Господнє  світло,
І  п’ятдесят  доріг  вже  на  виду.

Вже  п’ятдесят  птахі́в  кудись  злетіло,
Які  назад  ніко́ли  не  верну́ть,
Вже  п’ятдесят  рокі́в  на  плечі  сіло,
І  кожен  з  них  зуміла  я  відчуть.

Вже  п’ятдесят  зерняток  в  колосочку,
Який  трима  життєвеє  стебло,
Вже  п’ятдесяту  вишиту  сорочку,
Життя  вдягнути  теж  мені  дало́.

Вже  п’ятдесята  зірка  засвітила,
Вона  яскраво  світить  поміж  зір,
Ще  й  п’ятдесята  думка  легкокрила,
І  п’ятдесятий  вишитий  узір.

Вже  п’ятдесят  таких  обіймів  долі,
І  кожен  з  них  відчула  я  сповна,
І  хвиль  вже  п’ятдесят  в  життєвім  морі,
Й  минула  п’ятдесята  вже  весна.

Вже  п’ятдесят  відтінків  на  палітрі,
Вже  п’ятдесят  орнаментів  життя,
Ніхто  й  ніко́ли  їх  нічи́м  не  зі́тре.
Це  в  мене  п’ятдесяте  вишиття.

Вже  п’ятдесят  красивих  діамантів,
Що  шедеврально  склалися  в  панно,
Це  ювілейний  бій  мої́х  курантів…
Ще  скільки  буде  –  знати  не  дано.

Вже  п’ятдесят.  За  кожен  вдячна  Богу,
Й  на  інші  я  прошу́  благословить,
Указувать  життєвую  доро́гу,
Й  під  мирним  небом  всі  роки́  прожить.

Вже  п’ятдесят.  А  може  це  лиш  тільки?
Та  й  хочеться,  щоб  їх  було́  й  було́,
Щоб  рухались  годинникові  стрі́лки
Й  спадали  пасма  на  моє́  чоло.

03.06.2023  р.

©Королева  Гір  Клавдія  Дмитрів,  2023

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985237
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2023
автор: КОРОЛЕВА ГІР