Відсутність людей там вже стала нормою,
Про адекватність ні слова - її забуто.
Закони пишуться лише за проформою,
Про волю й свободу там зовсім не чутно.
Там лідери думки бездумні й безсовісні,
За маскою величі - ницість убогая.
Там слово про правду давно без свідомості,
І темінь блукає старими дорогами…
Там навіть хто проти не дуже сміливії,
Сидять та чекають на манну і чудо, -
І кажуть, мовляв могли отаке ото ми,
Але голоси їх, ну зовсім, не чутні.
А є і такі, яким й справи немає -
У них власний полюс і власна орбіта,
Їх горе чуже, ну зовсім, не чіпає,
Бо то вже не їх журба та планида.
Тому, от, немає, відсутні, не виросли,
На полі оцьому ніякі культури.
Там все тільки штучне, украдене, змінене,
Із цегли чужої збудовані й мури.
Тож говорити, взивати, надіятись,
Що щось сколихнеться у душах спорожнених,
То марная справа, - пора вже зневіритись,
Не зможемо словом ми їх розморозити.
То краще забути, і діяти силою,
Бо мова людська їм ще й досі не звідана.
Їм стане це поле одною могилою,
Де ворони крячуть в погоду безвітряну.
Бо всі сподівання сьогодні затоплено,
Фрази та речення водою вже змиті.
Брехня їх паскудна давно перехоплена,
А гріх цей неможна тепер відмолити.
Але ще живіть з цим поки ви можете,
Радійте тихенько, якщо «внеполітіки».
І смійтесь на повну, крикуни безголосії,
Давайте розмови, дурні аналітики.
От тільки цунамі уже наближається,
І посмішка ваша тінню укрилася
Від хвилі, що тихо до вас підкрадається,
Щоб ви теж сльозами і кровю умилися...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985412
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2023
автор: Північна