Вогкий туман рівнини огортає,
Стіна із криги, сонячний крає́ць,
І соковиті трави вже хитає
Пронизливий ранковий вітерець.
У хижі з шкури Степового Бога
Горить очаг і сушиться чабрець,
Над працею майстерною схилився
Ще молодий, та мудрий вже творець.
Міцніші від лещат брунатні руки
Тримають міцно кам’яний різець,
І дивних, повних магії меандрів
Він на браслеті з’єднує вінець.
Браслет на жінки руку одягає,
Стискає в кулаках пращу́ і спи́са.
Іде у бій. Чи вернеться – не знає,
Чи любощами жінку заколише.
Війна прийшла з-за краю ойкумени,
І племена жорстоких людожерів
Принесли смерть у рідний край зелений
З безживної південної пустелі.
Не вперше вже прийшли і не вдесяте.
Дітей їм не здолать Землі цієї,
Бо діти не покинуть рідну Мати
І іншої для них нема, крім Неї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985414
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2023
автор: МАКСИМ САЛЬВА