Ти думаєш, я плачу? Чорта з два!
Я лиш міцніше затискаю губи.
Хоч через фільтр брехні пройшли слова,
Вони зостались ми́ршаві і грубі.
Я точно знаю, що́ тобі болить,
Але не стану лікувати рани.
Дзвінким мовчанням я розріжу вмить,
Здавалося б, давно забуті шрами.
Нехай тече із них примарна кров,
Змішавшись з незітертою сльозою.
Тепер твій час страждати знов і знов,
Я ж заслужила на момент покою.
Себе зібрала з тонни попелищ,
Де догорали спогади відверті.
Із списку дорогих мені облич
Твоє вже заблоковане і стерте.
©Валерія Кропівна
07.06.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985491
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2023
автор: Валерія Кропівна