Тільки сонце перекотилося по полудні, а діти вже стояли під верандою хати баби Олени. Вони вже не боялися зайти в середину і не кликали її, бо знали, що бабця сидить на своєму звичному місці і чекає на них.
– Готові до казки? – запитала вона, коли діти всілися, де їм було зручно.
– Так, – весело промовили малі.
– Сьогодні я розповім вам про одну дуже непросту людину, – сказала баба Олена, – непросту і незвичайну, хоча на перший погляд, звичайнісіньку. Одного зимового дня в гості до однієї сім’ї, де жили маленькі діти, прийшла одна трошки гордівлива бабуся. Дорослі почали свої розмови, а діти хоч нічого не розуміли, все одно слухали з відкритими ротами.
– Скоро приїде, – починала і закінчувала речення бабуся, – скоро точно приїде…
Хто приїде? Куди приїде? Взагалі було не зрозуміло для дітей. Вони тільки знали, що хтось має приїхати і вже й самі чекали того когось. Так пройшла зима і настала весна. Малеча вже й забула, що хтось має приїхати. Та однієї дуже теплої неділі, коли трава не тільки зазеленіла, а й добряче виросла, коли листя на деревах розпустилося, а біля хат розцвіли білі нарциси і червоні тюльпани, нарешті дехто приїхав. Усміхнений і дуже простий чоловік під руку із бабусею, яка того дня виглядала більш гордою, йшли вузенькою стежкою в гості до сім’ї, де жили маленькі діти. Дорослі почали розмовляти, а діти їх уважно слухали і роздивлялися нового знайомого. Хоч чоловік голосно розмовляв і дуже голосно сміявся він не викликав страху, а навпаки цікавість. За веселими розмовами час пролетів дуже швидко і, коли почало вечоріти, гості пішли.
Йшли роки, проходили зими і літа, а вузенькою стежкою все частіше приходив завжди усміхнений і дуже простий чоловік в гості до сім’ї, де жили діти. Найголовніше, що кожного разу, коли він йшов тією стежкою, йому назустріч виходили всі, бо в його серці було багато добра і його завжди всі чекали. Однієї дуже теплої неділі, коли трава зазеленіла, а листя на деревах розпустилося, він прийшов побачитись з деким.
– Мені потрібна твоя допомога, – сказав він при зустрічі.
– Дивно, що ви застали мене, – відповіли йому, – мене сьогодні не мало бути вдома, були плани із моїм братом, але в останній момент вони відмінилися. Це дуже добре, що ми зустрілися сьогодні.
– То як щодо допомоги?
– Навряд чи сьогодні в мене є достатньо знань для допомоги, але вони зможуть з’явитися взавтра.
– Тоді вчися, я почекаю.
Поки чоловік чекав, повен надії, він почув про одне місце і вирішив відправитися на його пошуки одного весняного дня.
Баба Олена закінчила розповідь і діти радісно порозходилися по домівках, знаючи, що взавтра знову прийдуть слухати ще одну чудернацьку казку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985622
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2023
автор: Masha Syv