Та що ж ви за люди такі,
Що наскрізь безтямні і кончені ?
Ні, мабуть, не люди.
Ви нелюди, ви антилюди!
Ви інші якісь планетяни нехрещені,
Напевно із тих, додатково заселених
Таємно Тунгуським метеоритом
Із зірки незгаслої Вічного Зла.
Ви зомбі, ви роботи-вбивці,
В вас запис в програмі один -
Руйнування і знищення.
Це ваша звичайна подоба.
Чекати другого від вас безнадійно.
Та може, колись у майбутньому
У лісі щось здохне,
І рак на горі коли свисне,
І може, вже ваші нащадки
Покаятись раптом захочуть
І стануть хапати за ноги,
За поли навколішках,
Чи так, навкарячках, -
Мов, невинуваті ні в чому ,
Простітє-пробачте,
То біс нас попутав
І демони душами
нашими оволоділи,
Як рабів посилали
вбивати і руйнувати,
Бо не відали ми, що творили.
А чи буде прощення тоді? -
Великі є сумніви в тому,
Бо діявся злочин за злочином
І творилось злочинство ще більше,
Немов ланцюгова реакція.
Яке ж може бути прощення?
Хіба що, лиш Божа рука
Щось вдіяти зможе , -
Якусь справедливість
І якесь милосердя,
Якщо воно буде доречним.
Амінь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985629
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2023
автор: Рунельо Вахейко