Дозволь мені знов оспівати
Твою невимовну красу
У віршах своїх кострубатих,
Що світу я щиро несу.
[b]І[/b]
Хай днів проминуло чимало,
Та досі пригадую день,
Відколи ти музою стала
Моїх розмаїтих пісень.
Явилася, пишна, неждано,
Неначе з прекрасного сну.
Відтоді щодня безустанно
Гадаю про тебе одну.
У зливи, на світлі, в затінні,
В завії чи в мреві заграв
Все згадую пору осінню,
Як вперше тебе пострічав.
[b]ІІ[/b]
Я заздрю тихцем вітровію,
Що денно цілує тебе
І сонцю, що сяйвом леліє
Лице твоє злегка рябе.
Ревную тебе до сузір’їв,
Чаруючих погляд у тьмі,
Й пернатих співців із верхів’їв,
Котрі романсують в юрмі.
Тобі, знаю, всі вони треба,
Женуть бо із дум каламуть –
Якби я з них кимось для тебе
Зумів хоч секунду побуть!..
[b]ІІІ[/b]
Люблю твою посмішку, мила,
І сум темно-карих очей –
Від них у моїх юних жилах
Кров млосним окропом тече.
Люблю твоє сяйне волосся
І руки лілейні твої –
Коли бачу їх, стоголоссям
Щебечуть в душі солов’ї.
Маячу твоїми вустами,
Що, мабуть, солодші за мед,
Хай тямлю: яруги між нами,
Бо я тільки мрійник-поет...
[b]ІV[/b]
Ти часом буваєш сумною –
Сама зізнавалась мені,
Та з кимось, лише не зі мною,
Шукаєш стосунки ясні.
А я ж так з тобою бажаю
Пірнути в п’янку благодать,
Тебе обіймати в розмаю
І в перса тугі цілувать…
Нехай чудесам не йму віри,
Запитую долю щомить:
Ну як мені мрій своїх щирих
Хоч краплю в життя перелить?!.
[b]V[/b]
Ти можеш мене не любити,
У вічі пускаючи дим,
Та буду і далі повитий
Я чаром знадливим твоїм.
Ти в силі мене оминати,
Всміхаючись криво щораз,
Та буду незмінно писати
Про образ твій повен окрас.
В душі почуття ці, ймовірно,
Залишать відбиток навік,
Бо серцем своїм непокірним
До тебе, коханої, звик.
[i]08/09.VI.23 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985675
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2023
автор: Прозектор