Приречена

Аби  не  думати,  що  на  півроку,  немов  приречена,
Піца  і  пиво  -  мої  співрозмовники  на  найближчі  три  вечора,
Я  така  рада,  що  є  робота  й  волонтерка,
Бо  спогади  знову  по  колу.  Терпкі.
Небо  Львова  змінює  колір  -  так  видно  на  фото,
Я  вдома  змінила  штори  на  синьо-жовті  полотна,
Руки  по  лікоть  в  бензині,  і  в  Києві  знов  затори,
Я.  Наші  нові  спогади.  Весь  час  по  колу.  На  повтори.  

Вперше  в  житті  думаю  про  нього  негарно,
Мама  його  просила,  а  він  навіть  зрадив  бездарно,
Він  осоромився  сам,  та  червонію  я,
А  губи  за  звичкою.  На  ім'я.
Мама  його  просила,  та  все  намарно,
Ну  що  ж,  любий,  я  і  без  тебе.  В  справі.
Окремо  дякую,  за  те,  ще  не  бачила  його  у  Львові,
Бо  обожнюю  місто,  а  інша  людина  буде.  По  крові.  

Я  зреклася  помсти,  понтів,  піару,
Знаєш,  мої  справи  -  добре.  Але.  Нічого  не  було  "на  шару".
Я  любила  тебе  -  маю  більше  сотні.  Свідків.
Але  так  і  не  знаю.  За  що  так  зі  мною  й  звідки.
Життя  якесь,  принаймні,  цікаве,
Лиш  тепер  я  знаю.  Що  була  права.
Лиш  тепер  знаю,  що  всьому  свій  час,
Мені  все  ще  боляче,  бо  справді  любила.  Вас.  

Я  сама  вивчилась  на  психолога,
Я  перша  лишилась  і  встала  проти  ворога,
Я  знаю,  що  ти  б  мною  пишався,
Я  лишилась  там.  Де  ти  зламався.
Я.  Віриш,  більше  не  шукаю  зустрічі  взагалі.
І  більше  не  кохаю.  Бо  ці  стосунки  своє  вже,  мабуть,  віджили.
Я  просто  хотіла  б,  аби  ти  знав:
Я  все  ж  таки  зробила,  як  тоді  сказав:
Живу  далі,  більше  не  шукаю  смерті,
Більше  не  дам  себе  в  образу,  і  навіть  пальці  -  не  обдерті,
Знаєш,  є  усе,  чого  не  вистачало  раніше,
Я  навчилась  у  тебе  всьому,  коли  ти  вже  не  вчив  мене  більше,
Я  після  тебе  три  роки  не  сідала  у  тачку,
Я  три  роки  була  геть.  Одиначкой.
Я  й  досі  здригаюсь,  коли  обіймають  іззаду.
Але  ти  б  зацінив  мою  нову  посаду.
Сподіваюсь,  тобі  теж  десь  добре,
Ти  був  просто  жорстоким,  а  я  -  хоробра,
Після  тебе  я  майже  не  боюся  нічого.
Проти  мене  були  усі.  Але  все  позаду,  Слава  Богу!  

У  мене  і  Львів,  і  Київ,
І  я  так  само.  Проти  злодіїв.
Прикинь,  у  мене  друзі,  собаки,  мистецтво,  автівки,
Прикинь,  можна  у  тридцять  почати  з  нової  сторінки.
Ти  вибрав  для  себе  сторону  мого  батька-антагоніста,
А  я  просто  лишилась.  Бо  це  моє  улюблене  місто.
І  хай  тобі  буде  хоч  трішки  в  образу:
Я  закохалась  в  мистецтво.  Відразу.  

Мої  друзі  в  захваті  від  моїх  шалених  вчинків,
А  я  дуже  дякую  і  просто  обожнюю  цю  чарівну  жінку.;)
Вона  -  геніальна  і,  знаєш,  справді  Людина,
І  я.  З  першого  слова  і  першого  погляду  -  на  колінах.
Я  рада,  що  в  цьому  світі  є  такі  класні  люди,
І  я.  Більш  не  шукаю  тебе.  Усюди.
Дід  помер,  поїхали  мама  і  брат.
У  мене  гігантський  дім  і  великий  сад.
Я  буду  з  тобою  і  далі  чесною  і  відвертою.
У  здійсненні  наших  спільних  мрій  без  тебе.  Буду  впертою.
Я  ж  така  сама,  як  раніше.  
Заради  інших  -  все.  І  навіть  більше.
Я  буду  просто  робити  все  заради  когось  іншого,
І...  все  так  само  дякувати.  Їй  і  тобі.  Віршами.  

Випадковий  таксист  -  колишній  колега  з  "Метро",
Дякую,  Боже  і  мама,  що  я  така  вперта.
Дякую,  Дмитрович,  за  можливості  й  підтримку,
І  дякую  Їй,  -  за  неї,  за  правду  й  за  Вчинки.;)

І  ще  згадаю  трьома  словами:  вуличний  музикант,  крутий  невідомий  чувак,
Твоя  музика  того  вечора  на  проспекті  Свободи.  Усі  мої  сумніви  перетворила  на  "так"!  

Пригоди  мають  запах  гальмівних  колодок  потяга,
А  ти  знов  повернувся  в  мої  сни.  Без  одягу.
І  все  в  мене  добре,  а  буде  ще  краще,  наче,
Дякую,  боляче!  За  те,  що  від  тебе.  Добряче.  

                                                 10.04.23  р.  Львів-Київ,  Україна

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985731
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2023
автор: Маргарита Мельничук