А вам не цікаво,
Чому ми стільки їмо.
На дев'яносто відсотків
У нас же гімно.
Мов червячки,
Пряма ми кишка.
А їсти охота,
Акваріум повний.
Щожденно ми літри
Туди доливаєм,
Бражкою розум ми відключаєм.
Тут ще нема,
Там вже не має,
Що далі нас жде
Піп нам внушає.
А очки відкрий,
Макітру включи,
Куди твої предки
Скажімо пішли.
Одних, що бідніші
В печі ж розкалили,
Ад швидкоплинний
Над ними вчинили.
Ті, що багатші-
Тих закопали,
Щоб там гнили
І загнивали.
Потім відриють
Й судити почнуть,
Ось такії реалії ждуть.
Ой, помилився.
Триває війна.
Сьогодні ви є,
А завтра хто зна.
Раєм не пахне чомусь на Землі.
Служашь горили
Давно Сатані.
Качками з дитинства стати бажають,
Мязи не ті постійно качають.
Щоб хто ми є та осягнуть
В простір стовимійрний
Слід нам шагнуть.
Та в площині ми навічно застряли.
Чорти нас навчали та керували,
Попи побрехеньки для нас ці всі склали.
Такого ніколи раніше не було.
І всі пречудово жили в Раю люди.
Боги їм служили, допомагали,
Люди тоді тут розцвітали.
На зорі їх з піснею лиш проводжали,
Яскраві костри про це сповіщали.
А тут ритуали, не страшно вам ще,
Час не прийшов, та всіх же це жде.
Просто запізно до вас це дійде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985738
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2023
автор: oreol