УСПІННЯ МАРІЇ

           Поема

                 Богу-Слову  
                 і  Преблагословенній  Богоматері  
                 в  любові  присвячується


1

Я  можу  тут  не  задихатися
Що  коли  море  вибриню  —
Можу  спасатись  —  видихнуть
       (і  так  спасатися)
в  Тебе,  Мати–Плането,  Боговибрана!


Що  буде  жахом  і  людині
                                                   й  кораблю
«А  що  я  тут  роблю?!»
Вже  сині  очі  потемніш  за  Чорне
                                                                       море
і  що  мені  з  глибин  говоре  —
що  я  Тебе  люблю?..


Лиш  так  спасатись  —  видихнуть

зачало  спасатися)
із  океанами  Ти!  —  мене  вибрала
а  Ти  —  Богиня!  —  й  смерть
взяла  щоб  —  понад  смертю  —
                                                             святкували  це!..


В  тім  що  я  
                             вибриню
щоби  —
не  задихатися...

 
2

В  чаші  спасіння
         в  голубінь
                                 як  птиці  співають
вона  любить
                       великий  і  білий
                       пухнастий  ведмедище
                       і  вона  —
                           обнімає

любов  сидить
як  птаха
             весь  час  злетіти  рушити
як  вона
                           над  сходами
                           на  поручнів  сходженні
                           з  нею  два  молоді  говорять
і  з  нею  в  слові  —
                                         незвична  зоряність

вони  
       тримаються  —  ніби
як  тримаються  ті  
котрі  відчувають
                             що  їх
                             люблять...

ніщо  не  йде  довго
супроти  безсмертя  любові
й  поезії
ниже  те,  що  найглибше

я  думаю  —  любов  й  на  ляльки
                                                             усміхається
любов  те,  що  іскристе
 
і  любові  багато  —  її
не  полічити
дерева  нехай  помоляться  —
                                                         стають  жити
жити  любов’ю  —  жити  в  любові  —
                                                   нічим  не  оплатити
ледь  що  оплатили  —  
мов  обхопили  —
і  немає  любові
але  Ти  тут  вже  дивишся  
і  Твій  Погляд    любов
їм  підрощує!

любов  же  прониже
як  схожість  —
того  що  є
                 найближче
а  любов  є  птаха
                         ніби  весь  час  до  неба

тицьнутись  в  вухо  неба
в  тому-то  й  діло
що  правда  —  любить!
Невміло!

І  як  би  то  в  світі  ходило
й  знову  злітало
                                           й  походило  —
якби  правда  жива  —  не  любила
тож  —  любов
любить  правду!

Від  любові  і  встануть  —  ходити
                                           й  літати
й  співати
із  птицями  —  в  чашу
                           голубіні-й-спасіння
милосердя  —  навіть  в  птиці  польоту
до  любові  і  в  тіні
в  цьому  літі
в  оцьому  світі
й  у  великому  світі


3

Як  в  мені  є  всі  Небеса  й  Зоря
Христос  із  Нею
і  видихаю  я  любов
й  старателям  —  теодицею
але  ж  і  вдихаю  Їх  любов
як  бачте  дихаю
та  не  хітливою  любов’ю  —
то  ще  потрібне  богословіє?!


4

Бо  в  Ній  і  з  Нею  —
Правда  і  Любов  —
все  Боже  серце!
Й  важливе  не  моє  милосердя,
а  Їхнє
               Милосердя!!


28.08.2020,  з  причастям,
свято  Успіння  Богородиці,
30.08.2020,
після  літургії

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985742
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2023
автор: Шевчук Ігор Степанович