Я - не плачу...Не можу...Не плачу...
Камінь в грудях...Завмерла я вся...
Та змовчати - собі не пробачу...
Як тих виродків носить земля?..
Вкотре душі загублені линуть
В небі синьому на Небеса.
Боже Правий, скажи, за що гинуть
Люди, що їх забрала вода?..
Чом не можна спинити сваволю,
Геноцид, що не знає межі?...
Нам не треба чуже - лише волю,
Поможи, нам здобути в ці дні!
Потопельники, в битвах упавши,
Наші воїни - з болем в очах.
Наглі смерті їх в миті заставши -
Помсти крик рознесли по краях.
Боже милий, як є Твоя воля, -
Стань на захисті миру й добра!
Чи ж не бачиш того божевілля,
Котре чинить московська орда?
Я - заплачу, я, певно, - заплачу,
Як Вкраїну полишить біда.
Коли щастя на лицях побачу -
Вмиюсь слізьми від щастя сама.
11.06.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985849
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2023
автор: Валентина Ланевич