Оркестрами коров'ячих дзвіночків
гуцульський край відлунює в мені.
В багатовіковій молитві мовчки
заклякли гори з селами на дні.
Молитву цю підсилюють балади
ціпких цілодобових цвіркунів.
Від Писаного Каменя до Лади
вві сні щоночі лину на коні.
На Теплу гору, в край, де обороги -
мов стражі хат, спрямовую свій лет.
На обрії напнули сніжні тоги
Говерла, Піп Іван й увесь хребет.
Свавіллям диких міст в полон закутий,
вертає до життя змертвілий дух.
Гуцульщино, до тебе, крізь Покуття,
на сповідь і на прощу я іду.
Штовхає серце, в пошуках горіння,
сюди, де гомонить зі мною світ,
де мріє у сусідській Криворівні
пречистий дух Параски Горицвіт.
Де манить спів карпатської телинки,
де тіні предків сплять у забутті.
На килимі ж гуцульському ялинки, -
мов духи гір, прадавні і святі.
Танцює з ними в хмарах Параджанов.
Хтозна, чи наяву це чи вві сні?
Та знов мене в дорогу проводжає
самотній крук на вичахлій сосні...
© Сашко Обрій. Поезія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985972
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2023
автор: Олександр Обрій