З кожним залпом клятої ракети
пристрасть слів вмирає у мені
Важко бути в час такий поетом,
важко босим бігти по стерні…
Ну і як, скажіть, красу жіночу
вище неба звести понад все
Прийде час – і знову прошепочу
наперед зготоване есе…
Кожна біль знайомим силуетом
відіб'ється в матері старій
Марно бути в час такий поетом,
часом просто треба встати в стрій
І пізнати те, що невідоме,
не прикрите пафосом ідей
Жаль, вертають поки що додому
із війни скалічених людей…
Честь віддати треба і атлетам
від яких холоне в орків кров
Мабуть варто все таки поетам
на війні писати про любов
Хоч куди не глянь – там небо плаче,
там мільйони криків звідусіль
Муза спить і дивиться ледаче –
прийде час і слово влучить в ціль
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985981
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2023
автор: Тарас Слобода