А що то за край у Європі на сході,
Де лихо зубате між хатами ходить?
Вогнем обпікає і топить водою,
А люди усе ж не здаються без бою.
Усе вони вміють, усе вони можуть,
Ідуть, безборонні, на танки ворожі,
Співають у сховищах, сплять у тривогу
І вірять заклято в свою перемогу.
Дивуються славі їх інші народи:
Усе у них квітне, усе у них родить.
За рідне своє стали разом горою.
І де, звідкіля ті беруться герої?
Я був там, я бачив на власнії очі,
Які вони, душі, що волі так хочуть.
Там люди живуть за законами світла,
Хоч як би та темрява в них не проникла.
Ніхто вам ніколи про це не розкаже:
Земля їх родюча і чорна, як сажа.
Одарені лісом і морем, і степом,
Охрещені сонцем, освячені небом.
Стрічають із хлібом і завжди привітні,
На білих сорочечках вишивка квітне.
Та лиш посягни на їх гори, долини,
Ужалять тебе, наче роєм бджолиним.
Хоча і сміливі, до бою завзяті,
Так лячно бува їм, що серце у п'яти!
Та тільки журитися довго не годні,
Бо навчені жити єдиним "сьогодні".
І диву даєшся, звідкіль тая сила,
Що в горі дає обездоленим крила?
У праці отак, у щоденних турботах
Веселої пісні ті люди заводять.
Вона їх лікує із давнього часу,
То – серце народу, коштовна прикраса.
Заспіване кожне карбоване слово -
То зброя свята проти ворога злого.
Їх Леся учила крізь сльози сміятись,
А батько Тарас – із колін уставати.
Отак і живуть за законами світла,
Хоч як би та темрява в них не проникла!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986025
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2023
автор: ЛУЖАНКА