Ми кохалися до нестями.
Сплинув день, завітала ніч.
А дзвіночки твоєї мами –
То ж була неодмінна річ.
Ти поїхала - я лишився.
- Треба ж мамі допомогти!
Я і мучився, і казився
Від непевної самоти…
Ти намріяла про дитину,
Ти хотіла, і я був за…
Пам'ятатиму до загину,
Як в смартфоні бринить сльоза…
Бог зберіг від лихої долі,
Народитися їй не дав…
Я міркую собі поволі,
Думи душать, як той удав…
Має ж бути якась причина?
Не єднає нас Бог чому?
В чому винна була дитина?
Де ж я іншу таку ж візьму?
14.06.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986170
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2023
автор: Антон Ступка