Дорожній корок
Доріг покручених заплутаний клубок,
Вони пронизують все місто як судини,
Тече невпинно транспорт, за рядком рядок,
Пульсуючи у світлофорному режимі.
По магістралям, з центру в передмістя,
Тримаючи свій певний ритм і лад,
Минає незліченні перехрестя,
Шляхопроводами вертаючись назад.
Колатералями вузеньких вулиць і провулків,
Сновигають маленькі кров‘яні тільця,
Шукаючи на ніч собі притулку,
На паркінгу відведених місцях.
Шурхочуть шини по вологому асфальту,
Гудять клаксони, кожен на свій тон,
Система набуває свого кшталту,
Наповнившись потоками авто.
Спинись на мить, почуй роботу серця,
В момент його напруження – годину пік,
Ось воно рівно і ритмічно б‘ється,
А, ось завмерло на одній з автодоріг.
Причина, як завжди банальна – ДТП,
Загусла кров колісного потоку,
Так і раніше було і буває до тепер,
Хоча артерій сітка нині вже нівроку.
Дорожній корок, як в судині тромб,
Не діє закоркована кінцівка,
І не відомо, скільки часу треба щоб,
На волю вирвалась хоча б одна автівка.
Немає ходу далі, зупинились всі,
Заклякли міцно, рухатись не в змозі,
Лиш всюдисущі водії таксі,
Шукають шлях через бічні анастомози.
Ось наглухо «швидку» на виїзді затисло,
Непробивний навкруг залізний щит,
Десь там, комусь не вистачає кисню,
А тут застряг цей рятівний еритроцит.
Хтось не встигає на літак в аеропорт,
А хтось вже на екзамен запізнився,
Чекають гості на весільний торт,
А він підступно у полоні опинився.
На допомогу, розтягнути цей завал,
Під миготливим червоно-синім світлом,
Ввімкнувши гучно звуковий сигнал,
Патруль приносить наче свіжим вітром.
Під його впливом розчиняється затор,
Звільняючи просвіт дорожньої судини,
І знову загарчав заглушений мотор,
І весело побігли відпочилі добре шини.
Сідає сонце за найвищий хмарочос,
Вирівнюється пульс, зникає аритмія,
Вечірнє місто наче знає щось,
І про нічний, нарешті, відпочинок мріє.
Поволі темрява дороги огортає,
Вмикаються рядами ліхтарі,
На світлофорах жовте світло не згасає,
Червоне та зелене, поки що, не в грі.
Якщо не спиш ти, вигляни в віконце,
Послухай, як проспекти сонні шепотять,
Бо швидко ніч мине і променисте сонце,
Заллє теплом проїжджої частин гладь.
І потечуть по капілярам вуличок й провулків,
Струмки залізні виспаних машин,
Заповнивши собою магістралей візерунки,
Відновлять дещо призабутий плин.
Заб‘ється гучно, завирує місто,
Вертаючись у свій звичайний ритм,
І знову декому на трасі стане тісно,
А хтось проїде без зупинок лабіринт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986636
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2023
автор: Костянтин Вишневський