Чийсь дід готував із кульбаби вино,
а моя бабця
із тих квіточок
варила варення.
А ще вона навесні варила варення
із пелюсток шипшини,
бо так і не змогла розшукати
живèць чайної троянди.
Та найбільше я любила її варення з гутулі.
Оте, надміру солодке,
з міцним ароматом,
тягучим,
немов цукровий сироп,
в якому ніжаться шматочки сонячного фрукту.
На жаль, в дитинстві мене цікавило лиш одне:
чи дозволять з'їсти ще хоч одну ложечку варення.
Ой, можна?
Ммммм, смакота!!!
Згадка про те варення переслідує мене у теперішньому:
у найнеочікуваніші моменти
тригери відкорковують пляшки спогадів,
у яких замість напою —
концентрований аромат улюбленого десерту.
Однак,
у мене не виходить відтворити давній шедевр,
а рецепт бабуся вже ніколи не надиктує.
Скільки гутулі? Цукру? Води?
Скільки міліметрів у гранях нарізаних кубиками фруктів?
Скільки томити на вогні?
А може, все це неважливо,
і причина моїх кулінарних невдач геть інша?
Була магазинна гутуля.
Базарна.
Випрошена у сусідки.
Навіть потайки зірвана у когось на іншому кінці міста,
бо здавалася схожою на ту, що колись я збирала у бабусі:
пухкенька, золотава і місцями поточена хробачком,
але чаруюче духмяна!
Все не те!
Мені б справжню бабусину гутулю!
Коли насмілилася попросила кілька плодів у нових власників садиби,
дізналася, що дерево всохло.
Бо старе.
Чи забракло догляду?
Думаю, занадто сумувало за попередньою господинею,
бо новій не було для кого готувати варення з його осінніх дарунків.
Тоді я й зрозуміла:
секретний інгредієнт — то любов.
Бабусина — до мене,
моя — до бабусі,
наша спільна — до життя і природи...
Колись
(сподіваюсь, що це "колись" настане)
я зготую найкраще в світі варення з гутулі для своєї онучки:
крихітне "деревце"
вже росте
під серцем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987180
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2023
автор: Яніта Владович