Щорік буяє вишня…

Біля  ставочку,  щорік  буяє  вишня,
Пелюстки  білі,  чаруючі,    духмяні,
Чом  не  в  садочку?  Всі  ж  кажуть  дивовижна,
Від  сонця  має  цілунки  полум’яні.

Й  пісні  птахів,  вітру  слухає  весняні.
Роки  минають  та  фати  не  одягла,
Розвіявсь  цвіт,  пелюсточків  по  дорозі,
Свою  цнотливість,  я  і  досі  зберегла.
З  життям  змиритись  не  хочу  і  не  в  змозі,
З  чагарниками,  спільну  мову  не  знайшла,
Й  дуби,  що  поруч  -  серед  них  у  облозі.

Лебедів  білих,  часто  на  воді  бачу,
Символ  добра,  сонця,  вірного  кохання,
Вкотре  світанком,  з  росами  заплачу,
І  все  ж  на  щастя  маю  сподівання,
Плекаю  мрію,  ні,  я  її  не  втрачу.

Як  жарке  літо  погомоню  з  ставочком,
Із  вітром  в  змові  принесе  прохолоду,
Чи  туман  срібний,  покотиться  клубочком,
Тож  від  вологи    плекаю  насолоду,
Сонячні  промені  по  листячку  віночком,
Яскравий  блиск,  я  сприйму,  як  нагороду.

Так  час  пливе,  як  течія  із  джерела,
Пливуть  роки,  не  обходять  стороною,
У  моїх  кронах,  ще    соковита  жила,
Надію  грію,    справляюся  з  журбою,
Любуюсь  світом,  значить  щаслива,  жива!

                                                             05.06.2023р  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987396
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2023
автор: Ніна Незламна