Я вдячний доленьці за те,
Що, хоч життя і непросте,
Але воно у мене є
І все те, що вона дає
Мені, беру я в тую мить
Для того, щоби далі жить.
Дає біду – її беру,
Та щоб служити лиш добру –
Щоб іншому біда та зла
Ще інших бід не принесла.
Її узявши, не корюсь
Я їй, а з нею я борюсь,
Допоки тую я біду
Навік в могилу не зведу.
Коли ж бо доленька мені
Дає насправді, а не в сні
Усіх справ вдалий результат,
Його примножую стократ,
Аби ним поділитись з тим,
Хто йде життя шляхом важким,
Щоб він до нього теж дійшов,
А не щоб навмання ішов,
Не знаючи, куди іде,
Куди його шлях приведе,
Що доленька йому надасть –
Чи світле щастя чи напасть.
Одне лиш точно знаю я,
Що доля і його, й моя
Залежить бо від нас самих,
Бо долю створюємо ми.
Євген Ковальчук, 27. 08. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987453
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2023
автор: Євген Ковальчук