***
Боже, у Тебе єдиний Син… І жодного рідного внука…
Але ж є мільйони названих і некревних,
Найменші з яких дрижать від кожного звуку,
Щойно надворі стає безлюдно і темно.
Боже, в Тебе, напевно, вже стліла пам’ять про пекло.
У краї Твоїм усе пойменовано раєм.
Ми прокидаємось, чуючи рваний реквієм ‒
Доказ, що знов достобіса із нас помирає.
Боже, світло у Тебе врізнобіч ‒ і вниз, і вгору.
Темінь для Тебе ‒ екзотика і випадковість.
Бачиш, вода вимиває домівок корені
І відживляє землі, заюшені кров’ю.
Боже, Ти вчиш пізнавати зерно бумеранга,
Вміло тримати зброю в кожній десниці,
Чути: за правим раменом накульгує янгол,
Спираючись на молитву, немов патерицю.
Крила його основою стали для плоту,
Крила його побратимів – за крівлі, коцики й одіж.
Боже, якщо Ти справді будеш не проти,
Дай нам відчути, що тут, поміж нами, ходиш…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987468
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2023
автор: Ганна Синьоок