Лада Калина
Придбав Микола Ладу на базарі,
Малину чи Калину, щось таке,
А тут якраз закон взяли й прийняли,
Щоби російського не було в нас ніде.
Переназвуть геть все, писала преса,
Якщо десь пам’ятник чи вулиця яка,
Залишать тільки бронзового Щорса,
Його ж бо де, ваяли з Кравчука.
Приїхав Коля оформлятись в МРЕО,
- Яка машина? - Лада, каже, тобто ВАЗ.
- Е ні, юначе, тут не буде діла,
З такою назвою ми не оформим вас.
Бо “тачка” ваша зроблена в Тольятті,
А це ж відомо де, беззаперечний факт.
І це ми маємо в техпасорт записати?
Не тра мене тримати за лоха...
Адреса ваша, я не візьму до толку -
Село, хай, Боже збавить, Москалі!?
Та, і у вас, шановний пане Волков,
Російське прізвище, я бачу, взагалі!
Микола постояв, почухав “рєпу” -
“Оце мороку я собі придбав,
Потрапив з нею ще й в таку халепу,
Ні, треба щось брехати, бо пропав”:
- Добродію, говорить, так село назвали,
Бо там діди колись побили москалів!
А Волкови ми, бо їм голянки рвали,
Не гірше за справжнісінькіх вовків!
І Лада ця, усеж таки Калина,
А ще вона червона, наче мак!
Як каже Галочка, моя дружина,
Це ж просто з неба, неймовірний знак!
Інспектор полистав щось у своїх талмудах,
В нових інструкціях, що надійшли уже,
І прийняв рішення, доволі мудре -
Якщо воно вже в нас, то точно не чуже!
Бо, як заборониш всі оті Камази,
Військову нашу силу тяглову,
Урали, ГАЗи, ЗІЛи і УАЗи -
“Буханки” й “Бобики”, без них же, як без рук!
Та й те, що котиться, стріляє і літає,
Було ще зроблено давно, в СРСР,
І хоч, походження сумнівне має,
А ворога, між тим, добряче б’є!
Жигулики старі і Ниви з Москвичами,
Ще на селі торують собі шлях,
На гаражах дядьки доводять їх до тями,
Щоби пилюку розганяти по полях.
У кожній тій бляшанці на колесах,
Живе цілком конкретний інтерес,
І дуже навіть в наших інтересах,
Аби вони нам забезпечили процес...
Приїхав Коля згодом на Калині,
Як мак червоній, в рідні Москалі,
Налив собі чарчину, і своїй дружині,
І випили вони за перемогу нашу у війні.
Придбав Микола Ладу на базарі,
Малину чи Калину, щось таке,
А тут якраз закон взяли й прийняли,
Щоби російського не було в нас ніде.
Переназвуть геть все, писала преса,
Якщо десь пам’ятник чи вулиця яка,
Залишать тільки бронзового Щорса,
Його ж бо де, ваяли з Кравчука.
Приїхав Коля оформлятись в МРЕО,
- Яка машина? - Лада, каже, тобто ВАЗ.
- Е ні, юначе, тут не буде діла,
З такою назвою ми не оформим вас.
Бо “тачка” ваша зроблена в Тольятті,
А це ж відомо де, беззаперечний факт.
І це ми маємо в техпасорт записати?
Не тра мене тримати за лоха...
Адреса ваша, я не візьму до толку -
Село, хай, Боже збавить, Москалі!?
Та, і у вас, шановний пане Волков,
Російське прізвище, я бачу, взагалі!
Микола постояв, почухав “рєпу” -
“Оце мороку я собі придбав,
Потрапив з нею ще й в таку халепу,
Ні, треба щось брехати, бо пропав”:
- Добродію, говорить, так село назвали,
Бо там діди колись побили москалів!
А Волкови ми, бо їм голянки рвали,
Не гірше за справжнісінькіх вовків!
І Лада ця, усеж таки Калина,
А ще вона червона, наче мак!
Як каже Галочка, моя дружина,
Це ж просто з неба, неймовірний знак!
Інспектор полистав щось у своїх талмудах,
В нових інструкціях, що надійшли уже,
І прийняв рішення, доволі мудре -
Якщо воно вже в нас, то точно не чуже!
Бо, як заборониш всі оті Камази,
Військову нашу силу тяглову,
Урали, ГАЗи, ЗІЛи і УАЗи -
“Буханки” й “Бобики”, без них же, як без рук!
Та й те, що котиться, стріляє і літає,
Було ще зроблено давно, в СРСР,
І хоч, походження сумнівне має,
А ворога, між тим, добряче б’є!
Жигулики старі і Ниви з Москвичами,
Ще на селі торують собі шлях,
На гаражах дядьки доводять їх до тями,
Щоби пилюку розганяти по полях.
У кожній тій бляшанці на колесах,
Живе цілком конкретний інтерес,
І дуже навіть в наших інтересах,
Аби вони нам забезпечили процес...
Приїхав Коля згодом на Калині,
Як мак червоній, в рідні Москалі,
Налив собі чарчину, і своїй дружині,
І випили вони за перемогу нашу у війні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987517
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2023
автор: Костянтин Вишневський