А під вечір природа стає холодною і чужою.
І текучі артерії вулиць пусті і розхристані,
небо, розплавлене вдень, замерзає слюдою.
І загублені тіні шукають у людях пристані.
Не знаходять.
Змії-гілки повзуть в небо широким велетнем.
Мертві руки так само прозорі, та душить вітер.
У зіницях метал, навкруги віднедавна зе́лено,
все укрите стерильно-пахучим весняним квітом.
Щастя котиться гулко у дно параболи –
купи хламу – високі задушених слів могили.
Місяць гидливо ховається в крові ранених,
що виповзають у тишу, збираючись з силами.
І збираються. Десь на згорілих полицях пам'яті
випивають за втрачених, тихих, блідо-прозорих.
На остудженім проводі сіро-квартирного радіо,
мертві шепочуть із чорного днища озера.
травень 2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987800
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2023
автор: Ліна Русалка