Стелиться дорога
Довгая удаль.
Нею йдуть тривога
Та гірка печаль.
Йдуть та чимчикують
У нічній пітьмі,
Йдуть вони й сумують,
Що вони самі.
Коло них немає
Жодної душі.
Вітер лиш гойдає
Трави, комиші…
Наче люди зникли
На землі усій,
Та вони не звикли
Жить без них на ній.
Довго простували
Поміж трав, суцвіть…
Й палко так бажали
Хоч когось зустріть.
Сили вже здавали,
Щоби далі йти,
Та надію мали
Хоч когось знайти.
Якось по дорозі
Тій хлопча ішло,
Та не у тривозі –
Радісним було.
Та прийшлось тривогу
І печаль гірку,
Вибравши дорогу
Ту, стріть хлопчаку.
Хтів він їх минути,
Хтів їх обійти,
Щоб сумним не бути
Й радо далі йти,
Та, набрашись сили,
Шлях вони в ту мить
Хлопцю перекрили:
«Хочемо ми жить
Дуже із тобою,
У душі твоїй.
Нас візьми з собою,
Станемо ми їй
Друзями навіки,
Будемо текти
В ній, неначе ріки.
Лиш візьми нас ти»,
Мовили тривога
Та печаль гірка
Хлопцеві. «Дорога
З вами нелегка
Буде», хлопець мовив,
«Ні, не візьму вас
Я повік». Відмовив
Хлопець їм в той час.
«Я бажаю щастя.
Я за ним іду.
З вами ж до нещастя
Я лише прийду́.
Геть іди, тривого,
Й ти, печаль, теж йди!
Ти ж мене, дорого,
Лиш туди веди,
Де я вас забуду,
Темні почуття,
Де я жити буду
Протягом життя
В щасті лиш». Дорога
Хлопця й повела,
Й геть пішла тривога,
Геть печаль пішла.
Євген Ковальчук, 31. 08. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987806
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2023
автор: Євген Ковальчук