І
У літню ніч, у теплий час шукання
Своєї правди в пісні цвіркуна,
Коли весна забрала сподівання –
Ліхтариком зосталася Луна.
ІІ
Вечір з нотками прохолоди має твій запах,
Дощ торкає мого лиця мов твоїми руками –
Ти всюди!
Розмах твоїх крил постає між нами,
Відділяє, забороняє торкнутися,
Востаннє стиснути твої долоні
Й востаннє поглянути в твої карі очі.
Чому ти обираєш війну?
Чому ти обороняєшся проти мене?
Хіба ти боїшся?...
Ми пройшли надто багато, втративши себе,
Але досі не втратили нас!
Озирнись – світ не такий жорстокий
Допоки я тримаю тебе.
Не відлітай.
Згорни крила й вчися знову ходити,
Залиш небо на потім,
Адже рай на землі – всюди, де ми зможемо
Його створити.
Ми пройшли надто багато, втративши себе,
Але хай сотий останній шанс подарує нас.
Читай поміж рядків,
Читай поміж посмішок,
Читай поміж поглядів,
Читай,
Читай,
Читай!
Зрозумій – я пройшов надто багато,
Я втратив все в надії відшукати себе
Щоб знову згубити у твоєму волоссі.
Я не житиму заради когось й тим більше
Заради тебе.
Впасти в обійми вічності найлегше, проте
Я пройшов надто багато, щоб мій
Останній крок став кроком у прірву.
Я готовий пройти ще тисячі
Аби цього не робити.
ІІІ
Аби я знав, що буде так боляче,
Я б нізащо не захотів тебе зустріти.
Я став твоїм однойменним полюсом.
Я знов виживаю, а хочу жити!
16-22.VI.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987914
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2023
автор: Макс Дрозд