У небі розметала руки-віття,
Зірвався крик зі спраглих, шерхлих уст.
Не опускай додолу очі – смі́ття
Побачиш там, лише сміття́ і пуст-
ку. Навіть твої ноги
Здерев’яніли вже від самоти.
Тікають геть несходжені дороги.
І з губ злітає лиш гірке «Пусти!»
2003.
Малюнок автора.
[i]Із циклу "Брабантське мереживо"[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988004
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2023
автор: Анно Доміні