Дотик…
Мурашки по шкірі,
кров набирає розгон.
Здається ми знов одне ціле,
і дихаєм знов в унісон!
Стогін…
Все завмирає,
тіло пронизує стон,
як же чудово це: відчувати
твій найніжнійший бутон...
Тіло твоє обійняти,
руки руками переплести.
Серце працює та хоче кохати,
кров , наче греблю, зараз хоче прорвати...
Пульс набирає розгон…
Губи набрякли і не відпускати,
в вухах пронизливий стон...
Руки сплести, обіймати,
пальці пестити, ніжно ласкати
та язичком язичка обіймати...
Дріж пробирає наскрізь
та забирає мислі у вись,
тіло охоплює збудження стан...
Нас заплітає
в єдиний кафтан:
губи у губи,
очі єдині,
щічки єднають
нас кожну хвилину.
Носика носиком зараз касаєм,
все поцілунком нутро обіймаєм.
Ніжно, так ніжно друг дружку ласкаєм…
Тіла наші в одне
с тобою єднаєм,
подумки все в одне ціле
збираєм!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988270
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2023
автор: Лера Во