Спивати світ без остраху сп'яніти.
Ночей вдихати древній фіміам.
В твоє волосся заплітати квіти,
І розуміти вранці,що не сам...
Оце і все, що проситься у Бога
У найтемніший перед ранком час.
У час молитви з віддихом тривоги,
Коли сум'яття бродить поміж нас.
Ця простота всіх філософій глибша.
Вона, мов шепіт чутий раз у раз:
"Цей світ колись,напевно, стане ліпшим,
Але йому вже буде не до нас".
Тому не млосно чути фугу ранку,
Коли всотав крізь шкіру кожну мить...
Бо хто ми є? - небесна забаганка,
Що зоревією до безміру летить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2023
автор: Вадим Димофф