ми прагнули моря взимку
аж притулялися
одне до одного вушними раковинами
в надії розчути його артефактний гул
аж кликали Галькою й Мартином
дворових собачат
народжені далеко від нього
ми прагли моря мов прагне
денного світла якесь совеня
із вродженим страхом темені
ми хотіли ліпити
замок на лисині дюни
щоб та недовго утримувала його
неначе голова простолюдця
раптову корону
ми хотіли розгулювати по ночах
береговою косою подібною до
дзьоба велетенського пелікана
який впився в пересолені води
й тому ніяк не може насититись
ми прагнули вдивлятися в море
мов у лице прикордонника
вгадуючи його поточний настрій
за мімікою хвиль
яка мінлива
наче весь цей обшир води
хтось несе хилитаючи мимоволі
у пригорщі безкрайніх долонь
поки ми на двох розділяємо
відчуття близькості моря
поки око вихоплює з ночі лише вогники
відсікаючи темряву як несуттєве
21.01.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988758
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2023
автор: Тарас Яресько