Я біжу, біжу, біжу по укосу
В діамантових посріблених росах –
Світ здається немов рай первозданний
І вдихається Божественна прана.
Іван-чай, ромашки в дні сьогодення.
Передзвоном дзвін дарує натхнення.
Розпласталась сон-ріка, чи Жар-птиця,
А з небес дарують усміх обличчя…
Незабутні у землі попелища.
Вітри буйні, про минуле ген свищуть.
Скільки душ тут побувало і буде –
Хай любов жорстокість в людях остуде.
Я біжу, біжу, біжу по укосу,
Вже піски ромашки зовсім заносять.
Що ж Землицю ми не любим, не пестим?
Ніц бажання біль її в серці нести?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989154
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2023
автор: Променистий менестрель