Сторожить вечір захід сонця,
Сховалась сутінь між дерев.
Пес у дворі, либонь з просоння,
Завзято гавкнув й ні телень.
Денна задуха не спадала,
Дрімав і вітер в холодку.
Була б зозуля ще кувала,
Та - наспівалась до схочу.
Під лісом соняшник голівку,
Схилив, геть низько до землі.
Місяць зіркам призначив стрілку,
А сам розтанув ув імлі.
Помежи хмар у висі згинув,
Котрі закрили небозвід.
Від річки ж крик чаїний линув -
Стискалось серце... День все блід...
Як ті роки життєві з віком,
Що не спиняють часу лік...
Вчепивсь востаннє за одвірок
Й до ранку згаснув сонця лик.
19.07.23
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2023
автор: Валентина Ланевич