Атланти сьогодні тримають небо,
тримають землю, тримають нас...
Такий віднедавна їм випав жереб:
стояти насмерть, щомиті, щораз.
Ще вчора жили ніби вільні птàхи,
літали небом, звивали гніздо...
А зараз несуть цю незмінну вахту
на Пасху, в жнива та, навіть, в Різдво.
Затямте: Атланти не схожі на Бога,
і сили тануть, бо ноша — важка,
щоб квітами їм не встеляти дорогу,
живим надайте підмогу сповнà:
молитвою, словом і ділом щедрим
наповнюйте швидше Атлантам колчан.
Лиш мить вони мають на куций передих,
бо далі тримати їм світ на плечах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2023
автор: Яніта Владович