ви палите мости, руйнуєте століття!
Ракетний гул вночі вже чутно і у день.
Немов ті жебраки, що вдягнені в лахміття,
ви заздрість дістаєте з пустих своїх кишень!
Вже вся наша земля огорнута у попіл…
Горить навкруги все, палає і душа.
Десь хтось із під руїн благає дати спокій,-
Вся ваша нація не вартує й гроша!
ви сієте лише гниле насіння!
Нема вам виправдань і сподівань,
ви знищуєте не лише нас, а й своє коріння
Хто вам свободу колись здобував…
Війна пройде, затихнуть сирен звуки,
Країна наша, ніби фенікс спалахне!
Із попелу відновляться міста… з розлуки
Лиш тільки серце мами та коханої не заживе…
А ваша нація залишиться у гної,
Ніде не бажана й завжди гонима.
Із кармою країни руйнівної
Й молитва ваша буде невмолима.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989265
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2023
автор: Інна Зорич