Ні тривалості,ні ваги -
Тане образ людський в свічаді.
І очам вже не до снаги
Віддзеркалення.На заваді -
Цей щоденний нестримний тлін.
Гостре й болісне долі скерцо.
Я ж землі,мов святих колін,
Знов торкаюсь чолом і серцем.
Хочу сил увібрать грудьми
Хоч на ніч.Хай би ще й на ранок!
Сонце губиться між людьми,
Шле світання тяжкий серпанок.
В димі згарищ уламки мрій
Тліють острахом...Зглянься,Боже!
Подаруй нам хоч погляд свій.
Дай хоч натяк,що допоможеш.
Кожен прагне Тебе знайти.
Простягає в долоні душу.
Ще ж не спалені всі мости
Тим, хто заповіді порушив?
Нам так треба небесних сил
Божевільний щоб тлум здолати.
Дай же простору всім для крил,
Для могил - годі вже давати...
Люди славлять ім'я Твоє
На осонні,в пітьмі,в полоні.
Бо в розпуці Ти - все,що є,
І нетлінне щось у долоні.
В темнім дзеркалі наших днів
Віри світоч таки не згасне.
Я для нього шукаю слів,
Щоб нарешті засяяв ясно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2023
автор: Вадим Димофф