Поодинока хмарка над сосною —
наперсток Бога, щоб не поколотись
об гостру хвою, шиючи тасьмо́ю
вузьку леваду соняхів напроти,
та, певно, уколовся все ж нівроку,
бо надвечірнє сонце проступає
бичачим оком, полуничним соком,
багряними, як помста самурая.
Ступаємо зеленою канвою
на рукаві незримім, ліліпути,
так сторожко, неначе під конвоєм,
неначе доторкаємося суті,
та здиблена трава сліди розправить
і втихомирить, як вечірня «Отче…».
Зіниці чорні соняхів, по правді,—
не оминуть, але і не зурочать.
24.04.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989462
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.07.2023
автор: Тарас Яресько