– Подивися на стрілки [спиняється тихо хода]
ми блукали годинами в пошуках правди і світла
хтось лишився без зору, хтось душу свою тут віддав
хтось постав, як каміння, чи пил, що розносився вітром
– Зазирнем в темний ліс? Я готова на безліч годин!
я готова дивитися в душі минулим загиблим
і триматись смиренно допоки по пеклу б водив
геть відкинути чари. вмирати, згасати і згибіть.
– Ну хіба тобі мало наносили ран і синців?
і хіба не лишали у річці з камінням на грудях?
тобі мало настільки, що проти тікати звідсіль?
проти захисту, зброї і навіть старезної руни…?
– Обпікалася і голосила на власну жагу
я летіла у ватру спасати невиннії душки
я вставала і падала поки нагай не сягнув
доки я не второпала: ватра мене уже душить…
а я все ще шукала хороших із тління почвар
я була проти бога, титанів, небесних законів
я була проти всіх. мене всесвіт грайливо вивчав
доки він не награвся й не став надривати мій корінь…
– Нам вже час, моя мила, рушаймо, ти йдеш не сама
нам до виходу близько, і ціль в нас єдина — це вижить
рятувала усіх, хто молив, хто вже згодом ламав
а тепер ти рятуєш себе. ну скажи — дивовижно…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989521
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2023
автор: Anastasiiith