Мрійливе літо повнилось тобою,
В озоні стигла зваба матіоли.
Купались у липневім трунку двоє,
Ти не забудеш? Ні… І я – ніколи.
…Здавалось для людей: ми ледь знайомі,
Та літо умлівало, пахло медом.
І кликала одвічна аксіома,
Якій не треба тверджень і доведень.
Благало незбагненне… нуртувало,
Аж раптом – холод... самотою січня.
Як літа, любий, для кохання мало…
І постулати, кажуть, не одвічні.
Зреклись обоє очевидних істин.
Чому забрала світлу мрію, доле?
Згасало в осінь шерхле особисте
Та сухоцвітом падало додолу.
Ти де і з ким, далекий мій, сторонній?
Чи доля інше літо нам дозволить?
…Я розчинюсь у пахощах півоній,
Ковтну повітря спрагле, з матіоли….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2023
автор: Білоозерянська Чайка