Приземлена, скорена, зморена.
Сажу, сапаю, поливаю, звикаю.
З роками все нижче згинаюсь,
Всім вже по звичці вклоняюсь.
Я громадянка Землі,
Ти зоряний гість.
Навіть присість і то не дозволять,
Дирявий костюм уже не обновлять.
Навіть не мить не побачу,
Навіть в гаю не почую,
Навіть тепло не відчую,
Чорна дира - пустота.
Серце ділю я на два,
Тіло само розірвалось,
В ньому чомусь все зламалось.
Зламана лялька лишилась,
В сизу голобку я не вселилась,
Марнію, згинаюсь, уже не всміхаюсь.
Бджілкою в небі уже не літаю,
Роси ранковітобі не збираю.
Зоряний шлях не для земних,
Мабуть спукутую вчинений гріх.
Світ розколовся на біле і чорне,
В грудях лише дві половинки
Щось гомонять щохвилинки,
Щось вжливе прагнуть сказати,
Вісточку в вічність якусь передати.
Певно це долі незлічені жарти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989907
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2023
автор: oreol