водорості спогадів
що спливли на поверхню пам’яті
чіпляються за соломинки променів
не в силах тонути вдруге
а отже пам’ять більше не підвладна
впорядкованому плину часу
гіпнотичним факірам годинникових стрілок
і з неї вже прозирають немов крізь воду
сиве хлопчаче обличчя —
ніби цупке волосся не оминуло
жодної павутинки бабиного літа —
й дівчачий силует який спирається на костур
так легко як спиралось би на трембіту
присіле небо
хто з них першим наважиться спинити
осінній листок що кружляє над ними
ніби настромився на невидимий ріг вітру
шматочком яскравої ганчірки
в затяжній кориді
якщо довго споглядати за ним отак
закинувши голову догори
починає поволі паморочитися
і ось ти вже сам пливеш
безладною течією
ти сам крихкий сторопілий листок
за мить до падіння
за мить до того
як просвітяться зіниці
наче медичним ліхтариком
соломинками сонячних променів
10.01.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2023
автор: Тарас Яресько