Не здається тобі, що наш світ нескінченний килим
Теплотканний, химерний в узорах розлитої пряжі
Що тече він за човником яви, стрекоче та квилить
То сонцем на води, то вітром на гори ляже.
Наче хвилі на нім, чи займисто-заквітчане поле,
Що одному побачаться хмари, то іншому храм, та
Буває, що в’ється в орнаменті, щось невідоме,
Не підвладне ні сонцю, ні хвилям, ані вітрам.
Наче небо скидає туніку заломлених променів,
І самотність тамуючи вічність розпорює зиму,
Бачиш пряжу з небес, що тримає тебе за долоні.
Ціле місто в нитках. І сідаєш в’язати килим.
28.01.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990059
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2023
автор: Володимир Каразуб