Передмістям нічним, в заметільній імлі, напідпитку,
Не тримаючись стежки, раз-по́-раз пірнаючи в сніг,
Я поволі бреду і ім’я твоє, наче молитву,
Промовляю в надії, щоб Бог нам зустрітись поміг.
Може статися так, що ніколи тебе не побачу,
Та, лишень п’яний мозок твій образ змалює у снах,
Я прокинусь в сльозах і до самого ранку проплачу,
І нема порятунку мені в захмелілих думках.
Розумію, звичайно, що зовсім мене не кохаєш,
Тому й п’ю до безтями, щоб думку оту отруїть,
І все жду, що ось-ось ти подзвониш і тихо спитаєш,
Чи ми зможем з тобою кохання своє воскресить.
Розладналась гітара, немов на похмілля свідомість,
Вию пісню свою, як поранений вовк-одинак,
Що віддав би усе і одне лиш просив би натомість:
Я просив би кохання твого, наче прощі жебрак.
В передмісті нічному із пляшки доп’ю оковиту
І до дуба старого плечем у зажурі схилюсь,
Відшукаю у небі зорю, що теплом оповита,
І дивитимусь так, ніби в очі твої я дивлюсь…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990099
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2023
автор: Олександр БУЙ