Щоб з держави був прибуток, чи якась подачка,
Дуже модно в сьогоденнні-« Мати одиначка».
Кожен місяць мінімалку платять на дитину.
Так на біса чоловіку брать собі дружину?
Так живуть собі, без шлюбу, діточок «клепають»,
А в совбесі в вус не дують, зад не піднімають.
Хто живе, в яких умовах, де ідуть ті гроші?
Бо ніхто не контролює, всі ж такі хороші.
Звісно люд не винуватий, він вже трохи звикший,
Бо він мусить виживати, а діти як миші.
Голі, босі, замурзані навкруги гасають…
Зате кількість народжуванних, вони підіймають!
Що батьки їм зможуть дати? Як самі не мають.
Звісно ж, винувата мати! На біса рождають?
А у них така природа, нема чим зайнятись?
Бо нема ніде роботи, мусять «розмножатись»!
А за ті державні кошти, на дитину дані,
Проживає пів держави, життям таврова́ні.
Бо яке у них майбутнє? Богу лиш відомо!
А держава відкупилась і цілком свідомо.
Але «врем’я»пролітає. Чи буде подяка,
Від усього того люду, що жив як собака?
Розраховуй сам на себе!!! Такі правила нині.
Бо по-іншому не можна жити в Україні.
Як відновиться духовність у кожній родині,
Та відродяться чесноти,твоєї країни.
Стануть люди у достатку жити поживати,
То можливо тавро зникне «Одиначка Мати!»
11.01.22р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990113
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2023
автор: Степан Олександр