Мабуть, в Бога тебе я вимолив,
Як поку́ту за гріх тяжкий,
А все інше – то лише вигадка
В захмелілій уяві моїй.
Ми сиділи удвох за кавою –
І соромивсь я очі звести,
А в уяві – горів загравою
Жар гарячої пристрасті.
І здригався я, поряд крокуючи,
Випадково торкнувшись руки,
Почуття жорстоко тамуючи
В чорних сумнівах у тяжких.
Лиш у мріях пристрасно марив я
Про взаємність своїх почуттів,
І про те, що моєю станеш ти
Не в уяві – в реальнім житті.
Та не здужав я жити казкою,
Що її сам для себе писав,
І любов, дану Божою ласкою,
На диявольський суд віддав…
А коли твоя куртка синя
Промайнула учора в юрбі,
То догнати тебе був не в силах я,
Бо не знав, що скажу тобі.
Тільки раптом знов захотілося,
Щоб зустрітись було нам дано́
Як у мріях солодких намріялось,
А в житті не було давно.
Ти на мене зла не тримай, прошу́!
Зло тримаю на себе сам.
Мрійний спогад про нас у душі ношу –
Бережу його на́впіл нам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990142
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2023
автор: Олександр БУЙ