СПАЛЮЮ МОСТИ
Бува в житті я спалюю мости,
Хоч наміру не мала це робити,
Роблю́ це там, де не прийму́: «Прости…»,
Хоч як не стали б прощення молити.
Вкрай рідко я зважаюсь на цей крок,
Але ж роблю́, бо є усьому ме́жі,
Життя дає й болючий, та урок,
На все дивлю́сь внизу й з вершини вежі.
Мости не за́вжди легко спопелять,
Нелегко і непросто крапку ставить,
Та й в іншім місці інші будувать…
Життя і нами і мостами править.
Мости для того, щоб по них ходи́ть,
Тому́ міцними, зазвичай, будуєм,
А спопелять – страшніш, ніж розводи́ть,
Й в уяві як роби́ть – усе малюєм.
Я спалюю… я спалюю мости,
Якщо по них не гіден хтось ходити,
Не за́вжди просто бу́ло їх звести́,
Але життя це змушує робити.
Тому́ бува я спалюю мости,
Й не кожному мій крок цей до вподоби,
Хоч хтось чека, що я прийму́: «Прости»…
На прощення не роблю навіть спроби.
01.08.2023 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990249
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2023
автор: КОРОЛЕВА ГІР