Життя складається як з радісних моментів,
так і з падінь, поневірянь, утрат сумних.
Тихіше трахайтеся, друзі, у наметі,
в нічних ялинах, між людей, грибів, суниць.
До зір найвищих линуть стогони рішучі.
І це прекрасно! Цілий табір двиготить.
Та я не хочу в цій виставі брати участь.
Я хочу спати, юна дівчино. А ти?
Тобі, я знаю, молодесенькій, не шкода
ані сусідів, ані голосу, ні слів.
Твоєї розкоші сьогоднішній господар
видобуває з тебе вистражданий спів.
Бере баре, і витиска найвищі ноти
на твому тілі і з усіх його щілин.
Іде углиб, немов шахтар. А ти із рота
струмуєш клятвами, що "він такий один".
Дрижить усе довкола вас несамовито.
Тріщать гілки, ялинки, вуха і тини.
А хтось в мені, пихатий, злий і хамовитий,
нестримно хоче ваш Везувій зупинить.
Шумлять кометами вгорі космічні далі.
Передчували цей момент мільйони ер.
А я тепер на все життя запам'ятаю,
як зачинався у Карпатах волонтер.
Лежу в наметі. Чую: виверження близько.
Пірнаю в сон, та будить стогін знов і знов.
Тихіше трахайтесь! - в коханців криком блисну, -
чи глибше в ліс перенесіть свою "любов".
Та їхнє "до ре мі фа соль" дослухать мусив
до апогею, що світанок оросив.
Опісля серій опівнічних землетрусів,
в траві зостались від любові та укусів
лишень холодні нацюцюрники й труси...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990312
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2023
автор: Олександр Обрій