Прагматики романтика ховали.
У тьмяній тиші мовчазної зали
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
Найкращий друг, заплакана вдова
Могли б сюди прийти, а їх немає!
Навіщо сподіватись на жнива,
Очікувати дивного врожаю,
Коли не сіяли? Не рік, не два!
Та не було від марень відпочинку!
Молитви заспівав байдужий хор
Без натяку на людяність та віру.
Привласнена остання нота ліри...
З байдужих вуст гуде не свій мінор.
Романтик вмер. І мрії теж забрав...
Рутину всіх своїх нехитрих справ
Фантазією так і не прикрасив.
Бо влітку не для нього цвів жасмин,
Не зігрівав увечері камін
На тій родинній затишній терасі.
Тут - всі сторонні, кам"яні. Чужі.
І навіть їх не так вже і багато.
Провина романтичної душі -
Вразливість. Отже, сам він винуватий.
Прагматики сказали: "Досить слів!
Жалоба, сльози - це лише отрута!
Він нам нічого і не залишив.
Лежить собі, увагою прикутий
До квітів весняних, осінніх злив...
Розходимось! Його не повернути!"
У цей момент підходить до труни
У чорній сукні жінка загадкова.
Їй не були цікаві ті розмови.
Вона кладе романтику букет
Червоних айстр. І більше - ані слова.
Мовчання, про яке писав поет.
Навколо - галаслива безтурботність,
Порожні погляди, пусті думки.
Для когось - шанс, для когось - незворотність.
Романтику вклонилась залюбки
Супутниця єдина крізь роки -
Таємна гостя на ім"я Самотність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990662
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2023
автор: Артур Дмитрович Курдіновський