Мене химера - то обмáра,
Що не кервáвиця - гнійник,
Нутра дуальність - моя кара,
Двійник, що раптом з мене зник
Та зазирає у безглуздя.
Тож вичавлю хробачий слиз
З німого черева, прорвуся
Повз хвилювань своїх, як лис,
До твого вѝщіру, і далі,
У той твій пригляд, щоб він здох,
Та на смітник усі деталі
Юродства, безуму, тривог
Обох нас. Плагіат потвори!
До біса, станів парадокс -
То індульгенція, то горе
І не буття. Вже вийшов строк
З життя. Подразник руху пальців
Із статики на полотні:
Пізнання спокою зухвальців.
Жива, завершена. В мені.
---------------------
ОБМА́РА, и, жін., діал. Привид.
КЕРВА́ВИЦЯ, і, жін., діал. Кривавиця. Те саме, що кров
ВИ́ЩИР, у, чол., рідко. Загальний вигляд рота, пащі з розсунутими губами і відкритими зубами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990663
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2023
автор: Квіла Безодня