***
...Бо я не знаю вітрових імен...
Бо не клялася вірністю туману...
І, може, каменем відтак не стану
на білій шкірі лагідних рамен
Мого святого, що живе у хащах,
що п'є нектар з березових листків,
де я зійшла вже пів мільйона кіл
і серце уподобила на пращу,
З котрої б'є то град, то чорна рінь,
тече смола і обпікає руки.
А там десь, де вітри - голосить тінь
І замість мене на одвічні муки
туманові сліпому присягає...
А мій святий, а я того не знаю!..
10.08.23 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991020
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2023
автор: Леся Геник